Кожна маленька дівчинка мріє про казкового принца, а кожний хлопчик про красуню принцесу. І не дивлячись на те, що вже давно немає чарівних драконів, казки про принців та принцес зовсім не вигадка! Не віриш? Тоді слухай…
В одному місті-королівстві жила дівчинка Оленка. З дитинства вона мріяла про принца. Ще з того часу, як мама прочитала їй казку про сплячу царівну. «От би й мені такого нареченого», - думала дівчинка, малюючи казковий замок і прекрасного незнайомця. А скільки разів вона з ним подумки розмовляла!.. І не злічити!
Батьки навіть не здогадувалися про те, чим зайняті думки їх донечки. Хоча був той, хто знав всі таємниці маленької Оленки. Це був охоронець снів - добряк Кузька-Мутузька. Він жив у подушці дівчинки від народження й дуже сподівався, що через якийсь час мрії про казкового принца зникнуть із голівки його улюблениці! Але все виявилося не так просто!
Навіть коли Оленка підросла й почала зустрічатися з хлопчиками, вона все одно мріяла про русокосого красеня. Багато разів перед сном дівчина уявляла, як вони, тримаючись за руки, гуляють алеями парку перед величезним замком або скачуть наввипередки по безмежних казкових луках. А ще їй принц завжди дарував квіти – червоні, невимовно гарні троянди. І не дивлячись на те, що це були лише фантазії, Оленка кожною клітинкою відчувала їх ні з чим не зрівняний аромат.
Летіли роки. Дівчинка-підліток перетворилася на справжню красуню. Навколо закружляли із залицяннями принци. Але не казкові, а звичайні земні: темноволосі, русяві, золотокудрі… Оленка на них не зважала. Вона мріяла про свого принца. Про прекрасного незнайомця з казкового замку посеред австрійських гір. Чомусь вона була впевнена, що саме там живе юнак, який змушує так неспокійно стукати її серце. Той, хто зробить її справжньою принцесою.
А поки казка залишалася лише фантазіями, Олена закінчувала філологічний факультет. І не просто добре, а з відзнакою!
- Кузьки-мутузьки, сни для Оленки, - продовжував перебирати в один із вечорів волосся улюблениці Кузька-Мутузька. Сьогодні він особливо незадоволено буркотів. Йому вже набридло, що кожний вечір його підопічна думає лише про одне: про людину, яку ніколи в житті не бачила.
- Начитаються казок, а потім нам, чесним і працьовитим охоронцям снів, розплутуй…
- Чому ти завівся? – визирнула із-під подушки Втома.
- Та знову Оленка про принца мріяла, – відповів охоронець снів. - Скільки ж можна?
- Міг би й допомогти дівчині, - ліниво запропонувала сусідка.
- Так, так, так… Я теж так думаю! – підтримав дідусь Годинникар.
- Які ви розумні! – пробурмотів Кузька-Мутузька. - А де ж мені цього принца взяти, не підкажете? Хоча…
Гір круті вершини,
Казки, сни, билини,
Чари нам створіть,
Принца покажіть…
Проказав охоронець снів, і кімната наповнилася чарівним світлом. Розступився простір, показуючи величезний дім-замок посеред австрійських гір.
- Овва! – задоволено прицмокнув Кузька-Мутузька.
- Ні-чо-го собі, - радісно усміхнувся, розглядаючи стрункого юнака. - Недаремно моя Оленка стільки років мені волосся в сріблястий колір своїми думками фарбувала! Є все ж таки на білому світі її казковий принц!
А якщо є принц, значить пів справи зроблено! Залишилося лише вигадати, як дівчину й хлопця познайомити.
Добрий охоронець снів взявся за справу. Закружляв, наче веретено, дні. Ох і старався Кузька-Мутузька! Усіх своїх друзів на ноги підняв! Навіть троюрідного дядечка відшукав. А він, до речі, охороняв сни самого канцлера!
Тож коли одного дня Олені запропонували поїздку на гірськолижний курорт до Австрії, Кузька-Мутузька задоволено усміхнувся: «Тепер наш принц від нас нікуди не подінеться!»
Усе вийшло якнайкраще. Коли прекрасна Олена спускалася з вершини на лижах, знизу її зустріли очі кольору гір. Серед австрійських снігів розквітло літо.
- Хто ти? – запитав поглядом юнак.
Дівчина затамувала подих.
- Це ти! Я про тебе з дитинства мріяла!
- От так кузьки-мутузьки! – задоволено почухав голову охоронець снів.
- Він хоча й звик цілими днями спати, але цього разу був поряд зі своєю улюбленицею.
- Все-таки недаремно я в подушці Оленки апартаменти займаю.
Через півтора року в замку пролунав дитячий крик. У Кузьки-Мутузьки навіть сльози потекли від радості. Він сентиментально перебирав новонародженій дівчинці світле волоссячко й ніжно бурмотів: «Кузьки-мутузьки, доця в моєї Оленки»…
Замок потопав в ароматі троянд. Вони були такими, як колись уявляла Оленка.
«Казка - вигадка лише для тих, хто не вірить у дива!» – думала, дивлячись на свого казково- коханого принца щаслива Олена.
І ти, сонечко, ніколи не сумнівайся в тому, що в цьому світі є твій казковий принц. Ви обов’язково зустрінетеся! А зараз спати, добраніч…